«Останні 5 років ЛСОУ наполегливо акцентувала увагу урядовців на тому, що один із основних показників ефективності фінансування охорони здоров’я – це співвідношення державних витрат на систему охорони здоров’я до витрат домогосподарств (тобто витрат громадян). У той же час серед цілей державної політики з охорони здоров’я визначено – поліпшення стану здоров’я всього населення», – зазначила голова комітету з медичного страхування ЛСОУ Тетяна Бутківська.
У разі якщо дефіцит державного ресурсу значно перевищує витрати громадян на медичне обслуговування, то цілком очевидна необхідність не тільки в перерозподілі державних коштів на охорону здоров’я, а й у залучені інших механізмів і джерел фінансування для гарантованого їх забезпечення медичними послугами.
За словами Тетяни Бутківської, таким фінансовим інструментом є медичне страхування. Його ефективність і доцільність полягає, насамперед, у зменшенні навантаження на кишеню громадян, а потім вже на перерозподіл публічних фінансів.
У затвердженій Урядом Дорожній карті впровадження медичного страхування ЛСОУ вбачає динаміку трансформації і створення ефективної системи охорони здоров’я в Україні, можливість впровадження прозорої системи медичного обслуговування громадян, фокусування на тому, що медичне страхування доповнює, а не дублює програми медичних гарантій.
Втім, фахівці ЛСОУ вважають, що перед початком реалізації Дорожньої карти медичного страхування і подальшій розробці нормативно-правової бази необхідно врахувати наступне:
• Уточнити значення терміну, зазначеного в Дорожній карті, «додаткове медичне страхування». Наразі ця термінологічна невизначеність може суттєво вплинути на результат впровадження медичного страхування, а також унеможливлює оцінку його реального впливу на процес зменшення навантаження на державний бюджет.
• Саме додаткове медичне страхування суттєво не зменшить навантаження на бюджет громадян, а відповідно, і на державний бюджет, хоча може розширити можливості щодо надання медичних послуг певному сегменту споживачів медичних послуг.
• Необхідно усунути можливість монополізації процесу ухвалення рішень певними групами з «особливими інтересами» і таким чином забезпечити дотримання принципу рівного доступу всіх зацікавлених сторін до процесу розвитку медичного страхування.
