На виконання доручення Кабінету Міністрів України від 14.08.2008 №40525/1/1-08
На виконання доручення Кабінету Міністрів України від 14.08.2008 № 40525/1/1-08 до листа Ліги страхових організацій України від 08.08.2008 № 576/Ш-5 щодо удосконалення страхового захисту населення та сільгоспвиробників від катастрофічних ризиків Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг повідомляє:
1. Статтею 7 Закону України “Про страхування” визначені 42 види обов’язкового страхування які здійснюються в України і тільки по 21 виду укладаються договори обов’язкового страхування.
Відповідно до звітних даних за 2007 рік, страховиками за обов’язковими видами було укладено 584 950 211 договорів страхування та отримано страхових платежів за всіма видами недержавного обов’язкового страхування, що здійснюються в Україні на суму 1427,2 млн. грн., страхових відшкодувань проведено на суму лише 276,9 млн. грн. Тобто, рівень виплат склав 19,4%.
В цілому, по страховому ринку, рівень виплат у 2007 році становив 23,4%. Найбільший рівень виплат зафіксований у обов’язковому страхуванні цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів (за звичайними договорами та додатковими договорами) 24,4% і 30,3% і у обов’язковому авіаційному страхуванні 18,3%. При цьому, необхідно зазначити, що виплати по деяких видах обов’язкового страхування взагалі не провадились протягом 2005 – 2007 років або є такими незначними, що становить десяті і навіть соті долі процента.
Крім того, за оцінками проведеними Держфінпослуг, максимальна сума власного утримання страхових компаній України за 2007 рік склала від 200 до 354 млн. грн. Станом на І квартал 2008 року ця сума залишилася майже незмінною. Неспроможність відшкодування значних збитків власними силами обумовлює необхідність перестрахування ризиків на міжнародних ринках перестрахування, що призводить до значного відтоку валютних коштів за кордон.
2. В Україні не встановлений дієвий контроль за укладанням договорів обов’язкового страхування та належна відповідальність за відсутність таких договорів, що може призвести до нехтування потенційними страхувальниками обов’язкового страхування. Так, наприклад, відсутність контролю при здійсненні обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (запроваджено в Україні ще у 1996 році) призвело до того, що, за даними Моторного транспортного страхового бюро України, на сьогоднішній день, тільки 30% автовласників уклали договори обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
3. Доступність страхових тарифів також є важливим фактором, що безпосередньо впливає на зацікавленість широкого кола страхувальників у страхуванні. Так, надмірно високі ставки страхових тарифів стають гальмом на шляху розвитку страхування, а занижені не дають змогу страховику утворити страхові резерви, достатні для виплати страхових відшкодувань.
Враховуючи те, що для розрахунку страхового тарифу у ризиковому страхуванні застосовуються два основних показники – ймовірність настання страхового випадку та середня величина очікуваного збитку природнім є те, що величина страхового тарифу для різних регіонів країни з різною ймовірністю настання одного й того самого ризику буде різною. Так, страховий тариф при укладанні договору страхування майна від ризику знищення та/або пошкодження внаслідок впливу природних сил у регіоні схильному до впливу природних сил буде значно вищим від страхового тарифу за тим самим ризиком в інших регіонах країни не схильних до впливу природних сил. Як наслідок страхові платежі в такому регіоні можуть бути занадто обтяжливими для страхувальників в результаті чого незахищеними, в першу чергу, опиняться саме малозабезпечені верстви населення.
Крім того, необхідно зазначити, що зобов’язуючи укладати договори обов’язкового страхування, держава додатково покладе на громадян, тягар сплати страхових платежів, що може призвести до невиправданого погіршення майнового стану зобов’язаних осіб та підвищення соціальної напруги, як це вже було з запровадженням обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.
Слід також зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 року № 1122 “Про граничні розміри страхових тарифів з добровільного страхування майна громадян” вже затверджені граничні розміри страхових тарифів з добровільного страхування майна громадян від знищення і пошкодження будівель внаслідок стихійного лиха та загибелі тварин внаслідок хвороби, нещасних випадків і стихійного лиха аналогічні тим, що пропонуються Лігою страхових організацій України.
Держфінпослуг також не підтримує пропозицію Ліги страхових організацій стосовно сплати страхових платежів за рахунок державного та місцевого бюджетів, оскільки такі видатки можуть стати додатковим тягарем для місцевих бюджетів, що призведе до зменшення економічного росту регіонів, першу чергу так званих “депресивних”.
4. Запровадження страхування в обов’язковій формі не вирішить існуючих проблем, оскільки запроваджується обов’язкове страхування, а не обов’язок страховиків отримувати ліцензію та провадити таке страхування.
5. Відповідно до пункту першого статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Тобто, майно громадян належить їм на правах володіння, користування та розпорядження. Право прийняття рішення щодо ступеню захисту майна, що знаходиться у власності громадян, обрання шляхів та методів такого захисту (що не суперечать чинному законодавству) належить громадянам.
Враховуючи викладене, встановлення законодавчої вимоги до громадян щодо обов’язковості страхування майна, яке перебуває у їх власності або іншому законному користуванні, в обов’язковій формі є таким, що протирічить чинному законодавству.
6. Отримані Держфінпослуг експертні оцінки щодо огляду систем обов’язкового страхування в країнах ЄС свідчать про використання ними обмеженої кількості видів обов’язкового страхування, здебільшого пов’язаних з ризиками, що за своїми наслідками становлять серйозну соціальну проблему (наприклад, страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та страхування цивільної відповідальності роботодавця на випадок професійної хвороби чи виробничої травми працівника).
Досвід розвинених країн світу свідчить про те, що різноманітність видів обов’язкового страхування має негативні наслідки оскільки більшість цих видів запроваджувались під впливом соціального та політичного тиску, викликаного подіями, що привернули увагу громадськості. Так, на сьогоднішній день Франція має надмірно велику кількість видів обов’язкового страхування (104 види) і для неї актуальним, наразі, є питання скорочення їх кількості.
Крім того, огляд міжнародного законодавства дає підстави стверджувати, що в більшості випадків воно не містить вимог щодо забезпечення відшкодування заподіяної шкоди саме у формі обов’язкового страхування та не виключає можливості встановлення інших видів фінансового забезпечення.
Враховуючи викладене, а також те, що обов’язкове страхування у порівнянні з добровільним має ряд суттєвих недоліків (недостатня гнучкість при оцінці конкретного об’єкту страхування; послаблення персональної відповідальності суб’єктів страхування за запобігання страховим випадкам; тощо) є підстави стверджувати, що запровадження страхування майна громадян саме в обов’язковій формі не є тим ефективним засобом, що може стати дієвим механізмом захисту. Натомість, доцільним, на думку Держфінпослуг, є провадження страхування майна громадян від впливу природних сил у добровільній формі та створення механізмів покликаних зацікавити страховиків у розширенні спектру страхових продуктів і громадян в укладанні таких договорів (наприклад, надання податкових пільг з податку на прибуток фізичних осіб), впливовими також будуть заходи направлені на підвищення страхової культури населення.
Щодо запровадження обов’язкового страхування автошляхів, мостів, тунелів та іншої транспортної інфраструктури на випадок техногенних аварій і природних катастроф то перед запровадженням такого страхування в обов’язковій формі необхідно чітко визначити страхувальника (особу яка буде сплачувати страхові платежі) та перелік страхових ризиків на випадок настання яких буде провадитись страхування.
Також повідомляємо, що Міністерство фінансів України та Міністерство транспорту та зв’язку України висловились проти запровадження додаткового виду обов’язкового страхування, а Міністерство економіки України, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і Міністерство аграрної політики України підтримали пропозицію Ліги страхових організацій.
Голова В. Альошин
